Історичний екскурс

В Україні за весь період її незалежності (з 1991 р.) освіта дорослих як складова освіти впродовж життя так і не посіла належного місця й не набула відповідного визнання, а ставлення Української держави й громадян до позапрофесійної чи неформальної освіти можна скоріше охарактеризувати як ставлення до особистої справи та переважно завдань комерційної освіти. За винятком відомчих програм щодо підвищення кваліфікації працюючих у державній сфері і міжвідомчих програм перенавчання безробітних, навчальні програми для дорослих фінансуються самими учасниками навчання. 

Нині освіта дорослих в Україні представлена переважно системою післядипломної освіти. Забезпечуючи фахове та особистісне зростання людини, післядипломна освіта покликана уможливити пристосування до швидкоплинних змін як в економічній сфері, так і в інформаційно-технологічному суспільстві. Загалом щорічно через цю освітню систему проходять понад 300 тис. фахівців, чого недостатньо з огляду на необхідність задля ефективної реалізації суспільних перетворень принципово по-новому (за змістом, характером) перенавчити щонайменше 25 % дорослого працездатного населення країни. 

Важливу ланку освіти дорослих становить професійне навчання на виробництві. Стимулювання професійної підготовки персоналу організацій регулюється Законом України ‘Про оподаткування прибутку на підприємствах’, яким передбачено, що витрати на вказану діяльність можуть включатись у валові витрати в розмірі 3 % фонду оплати праці. Хоча досвід конкурентоспроможних на світовому ринку окремих вітчизняних і багатьох інноваційних зарубіжних підприємств свідчить про те, що видатки на професійне навчання персоналу сягають мінімум 5 % фонду оплати праці. У структурі витрат на робочу силу витрати на професійне навчання по країнах Європейського Союзу становлять 1 %. 

Серед ключових характеристик освіти дорослих за весь більш ніж 30-річний період її незалежності можна виділити такі:

• незважаючи на значні й знакові зміни в законодавчо-нормативному забезпеченні системи підготовки кадрів, освіти та навчання, саме в освіті дорослих збереглися залишкові норми, терміни й підходи ще з радянських часів;

• система менеджменту освіти дорослих розпорошена між багатьма центральними органами виконавчої влади та місцевого самоврядування, всеукраїнськими й галузевими об’єднаннями роботодавців;

• в освіті дорослих переважає навчання з надбанням професійних кваліфікацій, яке реалізовується через післядипломну освіту, перепідготовку та підвищення кваліфікацій працівників;

• держава фінансує програми професійного кар’єрного зростання працівників бюджетної сфери та державних службовців, тоді як виробнича сфера самостійно покриває відповідні видатки;

• у країні практично відсутня система гнучкого пільгового фінансування та оподаткування витрат на підготовку кадрів, що є вкрай проблематичним для роботодавців у воєнний період;

• частка обсягів короткотермінових навчальних програм позапрофесійного спрямування, особливо для осіб похилого віку, осіб з інвалідністю, ветеранів війни та членів їхніх сімей тощо, не перевищує 10 % загалу річних обсягів освіти дорослих;

• у воєнний період намітилася тенденція до дебюрократизації освіти дорослих, зростання навчання за мікрокредитами й частковими професійними кваліфікаціями, визнання результатів неформального та інформального навчання тощо.

Поточні пріоритети політики

У січні 2023 р. український парламент ухвалив у першому читанні поданий Кабінетом Міністрів України законопроєкт ‘Про освіту дорослих’, розроблений на виконання Угоди про асоціацію з ЄС (статті 433, 435). Зрозуміло, що з огляду на обсяг руйнувань унаслідок війни, кількість біженців і внутрішньо переміщених осіб, український ринок праці очікує значне переформатування, тому масштабні програми (пере)навчання дорослих будуть украй затребуваними. У законопроєкті, який структурно складається з 11 розділів, що містять 43 статті:

• визначено правові, організаційні та економічні засади функціонування й розвитку системи освіти дорослих в Україні, окреслено умови ефективної співпраці стейкхолдерів із метою реалізації права дорослої особи на безперервне навчання впродовж життя; 

• окреслено найважливіші завдання, а саме: створення умов для розвитку освіти дорослих на засадах комплексного розуміння її суспільної цінності та значущості; визначення пріоритетних напрямів освіти дорослих, які, зокрема, забезпечуватимуть формування в дорослих осіб ключових компетентностей; структурування системи освіти дорослих; визначення засад співробітництва між державою, органами місцевого самоврядування й провайдерами освіти дорослих; створення підґрунтя, правових засад діяльності нових інституцій у сфері освіти дорослих;

• передбачено норму, коли неформальну освіту можливо буде визнавати в системі формальної освіти;

• уведено багато термінів, норм і положень, не описаних раніше в національному законодавстві. Ідеться про визначення правових, організаційних та економічних засад функціонування й розвитку системи освіти дорослих; створення умов для ефективної співпраці всіх суб’єктів освітнього процесу; реалізації права осіб на безперервне навчання з урахуванням пріоритетів суспільного розвитку та запитів економіки; закріплення освіти дорослих як окремого складника освіти; закладення інституційних засад співробітництва між державою, органами місцевого самоврядування й провайдерами освіти дорослих; формування елементів саморегулювання в цій сфері освіти;

• змінено сукупність складників освіти для дорослих. Наразі до них відносяться: післядипломна освіта, професійне навчання працівників, курси перепідготовки та/або підвищення кваліфікації, безперервний професійний розвиток. Законопроєктом передбачається такий розподіл освіти дорослих: додаткова особистісно орієнтована освіта та навчання; громадянська освіта; безперервний професійний розвиток працівників, у т. ч. післядипломна освіта; компенсаторна освіта; формаційна освіта – здобуття професійної (професійно-технічної), фахової передвищої, початкового рівня (короткого циклу), першого або другого рівнів вищої освіти особами, в яких перерва після здобуття попереднього рівня формальної освіти становила не менше п’яти років, або здобуття такої освіти за іншою професією, спеціальністю чи галуззю знань (іншими професіями, спеціальностями);

• запропоновано запровадження Реєстру особистих електронних портфоліо, зокрема для фахівців за професіями, для яких застосовується додаткове регулювання (наприклад, лікарі та вчителі мають регулярно проходити підвищення кваліфікації й самостійно обирати відповідні курси чи навчальні програми та отримувати бали за їх проходження). Особа добровільно ‘записуватиметься’ до цього реєстру, в якому зберігатимуться дані про її освіту впродовж життя;

• закладено підходи щодо державного фінансування освіти дорослих, зокрема дорослих з особливими освітніми потребами; запропоновано засади пільгового кредитування та оподаткування витрат на підготовку дорослого населення з інших джерел фінансування тощо.